Автопортрет Сосенка
Його яскраві ангели у куполах українських церков дуже впізнавані. Він додав храмам, що будували на початку XX століття, кольору і виразності, а також національного колориту, не відступаючи від релігійних канонів. Художник Модест Сосенко прожив недовге життя, але залишив помітний слід в українському малярстві. Він видатний художник-монументаліст, який, продовжуючи традиції візантійського мистецтва, водночас став новатором, провідником народного мистецтва та європейського модерну в сакральний стінопис. До 150-річчя від дня його народження згадуємо його спадщину та що про нього казали сучасники.
Модест Сосенко багато подорожував, воював у Першу світову – цей досвід відобразився у численних пейзажах, портретах, проте справжню славу він здобув за розписи стін сакральних та культурних будівель.
Модест Сосенко «Продавчиня апельсинів», 1912 рік (фото з Вікіпедії)
Він мав дуже добру мистецьку освіту, його навчання профінансував митрополит Андрей Шептицький. Сосенко вчився у Кракові (зокрема, у Яцека Мальчевського), Мюнхені та Парижі.
«Через отсе стремління до самостійної творчости він природно пориває всякий звʼязок з шаблоновим загально прийнятим в Галичині малюванням на зразок давніх західних церковно-релігійних малярів. Він не копіює, – тільки творить у зв’язку з найближчими йому – як рисівникови і колористови іконописцями-митцями рідної країни XVI і початку XVII в., що йому так багато дали в темперовій техніці», – писав про нього Іларіон Свєнціцький, директор Нацмузею у Львові, в якому Сосенко після закінчення навчання працював реставратором.
Митець часто мав суперечки з сільськими парафіяльними громадами, для яких розписував церкви на замовлення митрополита Шептицького. Не всі розуміли модерне мистецтво, а часом й відверто критикували його образи, які вважали «ні до чого». Однак Сосенко розвивав талант і не слухав критиків.
Символічне зображення євангеліста Івана в образі орла у церкві с. Поляни (фото проєкту «Дорогами мистецтва: інтерактивна мапа сакральної спадщини Львівщини»)
Святослав Гординський називав Сосенка предтечею Михайла Бойчука у неовізантійській течії.
«Сосенко знав і західне мистецтво, і візантійське, особливо галицьку ікону, маючи безпосередню зустріч з церковними стінами, помітив, що реалістичний і класичний стилі мало надаються для оздоби наших храмів, не раз півтемних або й зовсім темних, у добу, коли ще не було електричного світла, і панувала всевладна свічка», – писав про нього Святослав Гординський.
До зображень святих, як у храмах Русі за візантійською традицією, і акцентуванням постатей золотом Модест Сосенко додавав сміливі яскраві кольори, орнаменти з українськими національними мотивами.
Розписи церкви в с. Підберізці (фото Олекси Піджарого)
За розписи великої і малої зали Музичного інституту імені Лисенка Свєнціцький назвав Сосенка «колористом-орнаментатором» і відзначав його гармонійний перехід кольорів та мистецьку цілісність орнаментів. Інтер’єр поєднав орнаменти різних етнорегіонів України, елементи вишивки, слова Шевченка та Франка, ноти Лисенка та слова гімну України.
Розписи великої зали (фото Бюро спадщини Львова)
Щодо його особистого життя, то художник практично всі 44 роки присвятив мистецтву. Він рано осиротів, багато вчився, подорожував і воював.
Сосенко був одружений, та підозрював дружину у зраді зі своїм учнем Юліаном Буцманюком, з яким розписали разом не одну церкву. Цей любовний трикутник розсварив колег, а подружжя розлучила війна. Після того митець сильно хворів, а помер в митрополичих палатах собору святого Юра. Андрей Шептицький опікувався ним до кінця.
Михайлина Ляйтер та Модест Сосенко (фото із сайту «Збpyч»)
За життя Модест Сосенко не мав жодної особистої виставки – першу влаштували лише після смерті.
«Сосенко, з природи погідний, ясний характер, скромний і сердечний товариш, виявив ці сторони особовости й у свойому мистецькому доробкови. Його твори не єсть виразом якогось неспокійного блукання в розвʼязці мистецьких завдань та в вигляданні особливших якихось ефектів. Він взагалі – поет краси, мистець-лірики, для якого не існує власти первісного демонізму, що хвилями пориває творця високо вверх, – та згодом топить його глибоко на дні океану життя, – писав про його вдачу Іларіон Свенціцький 1920 року. – Сосенко мріє про красу, він її любить, він її добачує всюди в гармонійній цілості ліній рисунку, та в чудовій грі барвних тонів. Останні твори його кисти з над синьої Адрії, з під мягкого теплого неба словʼянського Півдня – це найкращий доказ його ліризму, його ніжного мистецького чуття, шо так вчасно перестало для нас творити».
Адріатичний пейзаж Модеста Сосенка (фото Радіо Свобода)
Де можна побачити розписи Сосенка:
- церква Архистратига Михаїла у Підберізцях – це перша церква в Україні, яку оздобили сецесійним стінописом. Там розписи Сосенка цілісні і найбільше збережені;
- церква Воскресіння у с. Поляни;
- церква Миколая у Золочеві;
- церква монастиря Онуфрія у Львові (ікони іконостаса);
- іконостас кафедрального собору Святої Трійці у Дрогобичі;
- Львівський музичний коледж імені Людкевича.
Розписи Сосенка в церкві у Славському знищили вже наші сучасники. А ще митець створив проєкт сецесійного оздоблення Успенської церкви у Львові, втім, цей задум так і не втілили.
Свої твори він заповів Національному музею у Львові, але радянська влада багато робіт знищила через тісний звʼязок митця з митрополитом Шептицьким.
